Із улюбленого

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись:

Хтось ними плакав, мучився, болів,

І з них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше.

Все повторялося- краса і потворність,

Усе було - асфальти й спориші.

Поезія - це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

                                             Ліна Костенко