Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись:
Хтось ними плакав, мучився, болів,
І з них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше.
Все повторялося- краса і потворність,
Усе було - асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
