Уперше друком вийшов вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить» – 1912 року в № 1 журналу «Літературно-наукового вісника». А ось першим виданням поезій стали знані «Сонячні кларнети». Далі світ побачили «Плуг», «Вітер з України», «Партія веде», «Чуття єдиної родини», «Сталь і ніжність» та інші.
Як казав історик літератури Сергій Єфремов, Павло Григорович був «дивним мрійником з очима дитини і розумом філософа», «Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, хто самі творять школи. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю».
Справді його поезія вражає майстерністю художнього слова, мелодикою. Не дивно, що деякі вірші Тичини стали піснями. Його пейзажна лірика «малює» перед читачами неймовірні картини природи. Інтимна лірика напрочуд ніжна, трепетна, хвилююча, грає різнобарв’ям почуттів кохання – від захоплення до болю. Громадянська – доволі контрастна.
«Його перші спроби вражали усіх його сучасників. Він був особливим, бо в ньому поєдналося все – він був і музикантом, і художником, і поетом. Дивовижної чистоти і святості ця людина була. І як його стали ламати і крутити, що він навіть у назву свої книжки вставляв ім’я цього кривавого диктатора – «Сталь і ніжність». Це все було у ньому. Але пропри все він зумів збутися як великий поет на початку своєї діяльності. Пам’ятаю, як під час війни, коли ввійшли війська, він написав «Похорон друга». Первомайський дивився на нього і думав, на кого він схожий. І потім зрозумів, що цей поет, його сучасник, схожий на геніального німецького поета Гете, який написав «Фауста». А «Похорон друга» – це була його вершина тої пори військової, коли брали Україну», – згадує український поет Іван Драч.
Комментариев нет:
Отправить комментарий